Жила собі в густому лісі стара хата під стріхою. Хата була чарівна — не тому, що сяяла чи літала, а тому, що на даху її, під старим димарем, щовечора збиралися три сови. Не прості, а мудрі й добрі. Вони чули думки тих, хто щиро мріяв — і могли здійснити лише одне бажання на кожне серце: одне чоловіче, одне жіноче, й одне дитяче.

Одного осіннього вечора до хати прийшли троє подорожніх: чоловік, жінка та маленька дівчинка. Вони заблукали в бурю, були змучені й голодні. Та щойно переступили поріг хати, як вона зігріла їх теплом, а з димаря здійнявся легкий димок — то сови вже знали: гості прийшли не прості.

Сови спустилися на гілку над дверима. Одна кліпнула оком — і заговорила:

— У кожного з вас є бажання. Ми почуємо їх — і виконаємо, якщо вони щирі.

Першим заговорив чоловік. Його руки були мозолисті, голос — глибокий, а душа — стомлена:

— Бажаю, щоб у моїй родині більше ніколи не було голоду. Щоб був хліб — і мирний день.

Друга сова глянула в очі жінки. Теплі, як стигле літо:

— А я хочу, щоб серця наших дітей не знали страху. Щоб вони співали, а не ховалися від вибухів.

Третя сова підлетіла до дівчинки, сіла біля неї й мовила лагідно:

— А ти, дитино, про що мрієш?

— Я хочу, щоб мама й тато завжди були разом. І щоб у нас була домівка, яка ніколи не зникне.

Сови мовчали хвилину, а тоді — як здійнялися в небо, змахнули крилами тричі — і з неба впало по зірці кожному.

З того вечора в тій хаті завжди пахло свіжим хлібом, сміялася дитина й співали пташки. А сови щоночі сідали на гілку — чекали тих, хто вміє мріяти серцем.

І якщо коли-небудь опинитеся біля хати зі стріхою і трьома совами на гілці — знайте: саме ваше серце наступне.