Я — жінка, звична, звичайна, проста,
Живу, як всі: родина, дім, робота.
Та в серці вічно музика свята —
То шепіт вітру, то душі скорбота.
Я — жінка, що живе без гучних сцен,
Не звикла в світлі рампи виступати.
Та лише вірні помітять між проблем
Мозолі, що навчилась приховати.
Я — жінка, що радіє кожен день,
Що вміє світлом в темряві світи́ти,
З любові виткать тисячі віршів
І душу в кожне слово положити.
Я думаю, кохаю і живу,
І дихаю на повні, без облуди.
Я — жінка… Світ навколишній люблю.
Я просто є. І більшого не треба.
Леся Біда