Я — з літніх полів і калини,
З пісень, що бабуся співала,
Зі світла вечірньої днини,
Де душа моя виростала.
Я — з тих, хто мовчить, коли важко,
Хто сльози ховає в кишені,
Хто віру тримає, хоч знаю,
Що мій човен хита в буревії.
Я — з болю, що став мені братом,
З надії, що не згасає,
Я з тих, хто навчився літати,
Коли все навкруги палає.
Я — мати, творець і воїна тінь,
Я — слово, яке з ворогом бється.
Я — вічна, як небо, як синій полин,
Як серце, що б’ється і рветься.
Леся Біда