Шкільні науки
Все починається в житті з малого,
Із букви – слово, а із слів – знання…
І я свою шкільну дорогу
Почала як і всі, із «Буквара»…
Розпочну свою розповідь із основної людини мого шкільного життя. Познайомились ми напередодні початку навчального року, у середині серпня далекого 1962 року. В моїх домашніх обов’язках була функція забезпечення сім’ї молоком, яке мама купувала у нашої поштарки тітки Саші, а я мала його приносити додому. Як правило, я молоко приносила у зеленому бідончику. Був жаркий, літній день, сонце піднялось стояло в зеніті і я босоніж по ґрунтовій дорозі вирушила в дорогу. Щоб швидше виконати це своє завдання – я з пустим бідончиком бігла дорогою до тітки Саші, а назад додана дорогу неквапно, щоб не розхлюпати молоко.
Повертаючись додому з повним бідончиком молока, яким щедро ділилась корова Квітка, мене наздогнали дві невідомі мені тіточки. Напрочуд вони були балакучі і побачивши мене завели розмову. Вони запитали як мене звати, чим я люблю займатися і чи хочу я іти до школи. Звичайно я дуже чекала того дня, коли стану ученицею і з радістю поділилась своїми дитячими думками. Вони мене підбадьорювали, приємно спілкувалися. Раптом мене одна з них питає: «А ти знаєш свою вчительку, до якою прийдеш до першого класу?» Я знала, що мою вчительку звуть Євдокія Панасівна, мені про це давно вже розказала матуся, от я ствердно і відповіла: «Так!». На запитання: «А яка вона, твоя вчителька, молоденька чи старенька?», я з вискоком, не задумуючись відповіла: «Моя вчителька красива і молоденька!». Вони голосно розсміялися і ми розійшлися, бо мені далі з ними було не по дорозі.
Через два тижні наступив довгоочікуваний день 1 вересня. Я ошатна і святкова, з великими бантами і букетом айстр за руку з мамою вперше прийшла до школи. І кого я побачила? Тіточка, яка нещодавно зі мною розмовляла, була Євдокією Панасівною… Вона підійшла до мене, обняла і сказала: «тепер у тебе буде дві мами, одна вжитті, а друга в школі». Так розпочалась моя шкільна наука…
Євдокія Панасівна – моя перша вчителька. Дякуючи їй я теж стала вчителькою. Після уроків я поспішала додому, швиденько обідала і розпочинала навчання в своїй школі. В моєму класі учнями були мої ляльки Люди, і сестричка Люда, сама неслухняна.
Я роздавала кожній з учениць саморобні зошити, де за кожну з учениць писала завдання, а потім їх перевіряла і ставила оцінки. З сестрою не завжди виходило, як хотілось, отоді вже з малку приходилось створювати власні методики і проявляти педагогічну майстерність. У нас були уроки арифметики, письма, читання, малювання…
Я з почуттям повної відповідальності відносилась до своєї “роботи”. В моєму класі були відмінники, а були і ті, яким проводила додаткові заняття… Дякую Євдокії Панасівні, що створила мотивацію вчитися самій, щоб навчати інших, в житті знадобилось…
Євдокія Панасівна пройшла через все моє життя і залишилась в моїй душі теплим і ніжним спомином…
Схиляю голову, перед тобою, вчителю)