Час летить невпинно. Море, сонце, морський бриз, засмага… Ми з тобою повертались з пляжу і наш шлях пролягав через автентичний, кримський ярмарок, де місцеві мешканці пропонували відпочивальникам свої смаколики. Щоразу, проходячи тими рядами ми неодмінно щось купували, але примітним було те, що перш ніж купити щось смачненьке із запропонованого колоритними продавцями чи продавчинями – нас пригощали. Це такий гостинний трюк, після якого в знак подяки купуєш дари моря або налиті сонцем овочі і фрукти.
В той день ми коштували виноград і ніяк не могли визначитися, який нам більше смакує. Я не помітила, як біля нас зупинилась Олена і теж стала вибирати виноград. Наші погляди зустрілись і вона запропонувала вечірню прогулянку.
І ось ми заново йдемо пустельною набережною. Це якось співпало з моїм внутрішнім станом: я дуже люблю море: його безодню, мливість, непередбачуваність, лагідність і грізність, для мене це незвідана стихія, що манить, затягує, мотивує подумати про сенс життя. Мене не покидала пекуча образа, про яку я зараз говорити не буду, але вона в мені жила і не давала спокою моїй пораненій душі.
– «Ти хочеш мене запитати про того, хто завдав тобі образи в юності?, – розпочала діалог Олена.
Я вмить відірвалась від своїх думок, які старанно ховала від усього світу. Про що мене запитала Олена? Чи зможу я роздягнути перед цією незнайомкою свою душу?
І я коротко сказала: «Так». Ця згода ще раз кулею прошила моє серце, на мить перед моїми очима постала жахлива картинка…. Сльози покотилися із моїх очей. Я зайшла у воду, зачерпнула долонями живильну вологу і зрозуміла, чому море солоне…
– «Олено, я тобі нічого не розповідатиму» … тільки і промовила.
Та Олена і не чекала від мене ніякої життєвої історії, обняла за плечі і сказала:
– «Того, хто тебе образив уже немає серед живих.»
Як вона прочитала матрицю думок у моїй голові, для мене загадка. Але про те, що вона сказала правду, я дізналась через 20 років.
Ми присіли на лавку, вона розповіла мені веселу історію і настрій покращився.
Сидимо ми над морем, а в голові питання: що ж вона мені має сказати? Олена намагалась підготувати мене до тієї розмови, це я тепер розумію: говорить про щось там, говорить… Я не пам’ятаю цієї розмови. Але було цікаво.
Раптом, як грім, серед ясного неба прозвучало з її вуст:
-“Я тебе хочу попередити, що не пройде і тижня, як ти звідсіля поїдеш: тебе звільнять з роботи»
Ця інформація мене обурила і здивувала: я ж приїхала сюди на роботу за запрошенням, викладалась по-повній, щоб діти весело і змістовно відпочивали, проводила роботу з працівниками і переконана, що нічого не могло статися, аби мене можна було отак звільнити і примусити поїхати!
Та все ж таки була таємниця…
У мене була кодруга -колежанка. Ти її знаєш: ми дружили сім’ями, часто зустрічалися, у неї і дочка майже твого віку, та ви не подружилися, занадто різні. Коли мені запропонували попрацювати влітку, приходить до мене моя подруга Ліза просить прилаштувати на відпочинок її чоловіка і доньку. Мені це було зробити не складно і я з задоволенням виконала прохання Лізи.
Коли ми приїхали Коктебель – Ліза мені зателефонувала і дала завдання, щоб я, працюючи в таборі, де відпочивають дорослі і діти з різних регіонів, позманювала відпочивальників для неї.
В той час Ліза розвивала туристичну фірму, і мала велике бажання, аби нові замовники скористалися її путівками для відпочинку у Криму на наступний рік. То ж я своїм приятелькам це запропонувала: там багато було людей, я з ними потихеньку говорила, що ми пропонуємо гарні путівочки, куди можна їздити наступного року… Якась людина (я думаю. Що це була Люба) розказала власнику у приватній бесіді, що я тут таку діяльність проводжу.
-«Хочеш, я розповім, що на тебе чекає по приїзду до Києва?” – продовжила Олена тихим і спокійним голосом.
Я, звичайно, зацікавилась. То ж вона продовжує:
=“Тебе підставила одна жінка. Ти її дуже добре знаєш. Вона тобі не подруга. Але вона з тобою товаришує. Та ви по життю розійдетесь різні ви і дороги у вас різні. А розійдетесь ви дуже швидко”, – мені так розказує, як ото, знаєш, як книжку дивиться.
А я кажу: “Олено, та не може такого бути. Мене тут так довго чекали, я тут так добре працюю, ніхто мене звідсіля не звільнить”.
-“Це тобі так здається, – відповідає Олена – тебе з роботи просто виженуть. І ти маєш це знати. Та не переймайся. Ти поїдеш звідси. Але на тебе вдома чекає нова робота. На цій роботі ти зустрінеш трьох чоловіків: двоє з них будуть твоїми заклятими ворогами, а один стане твоїм другом на все життя. І ти повинна знати, що тих, які стануть твоїми запеклими недругами, невдовзі не стане, вони з твого життя підуть, а один залишиться».
– “Що ж це за робота?” – запитую я.
-“Це буде справа твого життя, у тебе все вийде . Ця справа зробить тебе успішною і відомою, це справа, яку ти дуже полюбиш, але ти повинна бути дуже обережна, бо ці двоє чоловіків тобі скоять зло. Ти маєш бути пильна і дуже обережна”.
Все, більше нічого не сказала.
