Проходить три чи чотири дні після цієї бесіди, я спокійно собі працюю, аж раптом викликає мене директорка табору в кабінет і каже:
-“Ось тобі квитки на потяг і сьогодні ввечері ти їдеш додому”.
-«З якого переляку», – подумала я. Уже хотіла проснити ситуацію, але вона не стала мене слухати, просто сказала:
– «Мені тут таких працівників не треба. Ти почала проти мене працювати, я тебе сюди запросила, понадіялась на співпрацю, а ти не оправдала мої сподівання, то тепер забирай свою дочку і їдь додому. Розрахунок отримаєш в бухгалтерії».
Розмова була чітка і коротка.
Часу на збори було обмаль.
Перед виїздом, я зайшла в кімнату, щоб зібрати свої речі. В кімнаті була Олена. Між нами відбулась коротка розмова.
-“Скажи мені, Олено, хоч хто ти, і де тебе шукати”.
А вона мені каже: “Прийде час, і тобі захочеться мене знайти. Ось тобі номер телефону. Я тобі не дзвонитиму, але як ти мені зателефонуєш, я обов’язково відповім ”.
Я хутенько взяла свою записну книжку і кулькову ручку з зеленою пастою та записала продиктований Оленою номер телефону.
Вона сказала, що знаходиться в товаристві білих магів, і займає там ключову позицію, що вона провидиця.
-«Чому ти мені про все розказала, я ж нічого тебе не запитувала?»
-«Тому, що ти людина чиста, світла і безкорисна, і все, що я побачила і відчула – вирішила розказати що тебе чекає в майбутньому».
Ми обійнялись на прощання і вона сказала наостанок:
-«З тобою все буде добре. Хоч і нелегка твоя життєва дорога. У старості будеш жити так, як захочеш. Ти цього заслуговуєш».
Повернулась і вийшла з кімнати.
В цей час забігла до кімнати ти, ми забрали свої валізи і пішли до автівки. Навіть з морем не встигли попрощатися.
Біля воріт на нас уже чекала автівка і ми поїхали за залізничний вокзал у місто Феодосію.
Сіли у потяг, їдемо в Київ, а ти мене питаєш:
-“Чому ми їдемо, як так можна? Я хотіла на морі побути, там так добре було, ми і в картинну галерею не з’іздили, хоч ти і обіцяла”.
Але я тобі не розповіла причин, що я тобі мала сказати: що мене вигнали з роботи? А мене вигнали. Просто вигнали: вручили квиток і сказали їхати додому. До речі, дочку і чоловіка Лізи теж примусили залишити табір разом зі мною.
Приїжджаємо ми додому, а на вокзалі зустрічає нас тато і Ліза. Вона приїхала зустріти свою сім’ю, і я помітила, що вона роздратована, і не зовсім рада мене бачити. Нічого мені не сказала, просто привіталась.
Тож ми вдома.
Пролунав телефонниї дзвінок, беру слухавку, а там моя колега Ілона: –“Ти що вдома?”.
-“Так” – відповідаю.
-“А де ти була?”.
-“В Коктебелі, працювала в дитячому таборі.”-кажу Ілоні.
-“А ми тебе тут обшукалися, на роботу телефонували, ніхто не знає, де ти є”.
-“Як це?, – дивуюся я, – а кого ти запитувала? Треба було додому зателефонувати, чоловік знав, де я є”.
-“Лізу запитувала, вона ж твоя подруга».
-“Ліза знала, де я находилась. Я ж разом з її дочкою та чоловіком була в Коктебелі, та і телефонувала вона майже щодня”.
-“Як? Нічого не розумію, – дивується Ілона, –Ліза знала про твоє місцеперебування і нічого не сказала? В Києві відкривається реабілітаційний центр для дітей, твою кандидатуру запропонували на посаду директора. Справа термінова, ми всі тебе шукаємо, потрібно документи підписувати, аби призначати директора, тебе немає…”.
А я запитую: “Якого директора?”.
-“Тебе призначають директором, але ми не могли тебе знайти. Завтра співбесіді в міській державній адміністрації. То ж іде мова про те, що Лізу запросили на співбесіду і призначать директором, бо вона мені сказала, що говорила з тобою, і ти відмовилася від посади і приймати участі в конкурсі не хочеш».
-“Як то так могло статися? Ліза нічого мені про конкурс на посаду директора не говорила, а приїхала я в Київ випадково, так склалося!”.
Виходить так, що Ліза казала усім, що поговорила зі мною, а я відмовилася від посади, то ж вона запропонувала свою кандидатуру замість мене! Перед соїми очимв постав образ Олени. У мене всередині щось йокнуло… Невже ж Олена сказала правду, а може просто збіг обставин?
Ілона попросила негайно приїхати до неї нароботу, то ж я вирушила. Приїжджаю я до Ілони і вона одразу ж зателефонувала в адміністрацію та повідомила, що я в Києві і підтверджую свою згоду працювати директором реабілітаційного центру. На тій стороні телефонного дроту чоловічий голос відповів, що що раз так, то тоді буде конкурс, бо вже одна кандидатура є, а саме Ліза. Тобто вона вже подала документи на конкурс, щоб отримати роботу.
– «Боже, яка мерзенна в тебе подруга!» – сказала донька, – ви ж скільки років провели разом.
– Так, та я приїхала вчасно! Я не могла повірити, що моя подруга така підступна. Тим більше, що вона покинула роботу в освіті і пішла підкоряти вершини бізнесу. Після приїзду в Київ вона мені не зателефонувала і нічого не сказала.
Ілона запевнила мене, що треба взяти участь у конкурсі, і я переможу, тому що Ліза в бізнесі працює, а не в освіті, на відміну від мене.
