Україна, війна, Дитина
Маленькі кроки серед темряви і диму,
В очах зневіра і дитяче сподівання.
Руїни міста стали її світом,
Де тиша кричить про зруйновані бажання.
В калюжі відбивається тінь родини,
Тепло обіймів, що розтанули в імлі.
Їхні усмішки – мов спогади єдині,
Які лишилися на дні душі малій.
Вона стоїть, тримаючи крихту надії,
Між попелом, що душить кожен крок,
Із болем в серці, та все ж вірить у мрії,
Що колись знову затихне громовий рок.
У небі ще лунає біль війни,
Та в її очах народжується світло:
Любов, що вбити не зуміють сни,
І пам’ять про батьків, що залишаються вічно.
Леся Біда
Усі реакції:
Ніна Обміняна-Дорошенко, Володимир Давигора та ще 4