Небеса, я хочу виправитись…
І не плакати через нові труднощі…
Від сумнівів в душі позбутись…
Я надіюсь, мені стане мудрості…
Занадто багато хвилин утрачено
Через образи, що в серці ховала…
Небеса, скільки сліз відміряно —
Я вже щиро усе виплакала…
Небеса, я — лише жінка ніжна,
Що ранима і так довірлива.
Від обманів — тріщини в серці,
Та солити їх слізьми — не варто вже…
Я прощаю людей нещирих,
Що, мов пил, вітер долі зніс…
Мені досить — бути єдиною,
Бути любленою… і щоб вірились.
Небеса, мені щастя жіночого —
Це сім’я, що міцна і затишна.
Це радість від сміху дитячого,
Це серця свого дослухатися…
Небеса, відпускаю минуле…
І прощаю себе за слабкості…
Буду вірити в світле й чудесне,
І чекати не горя, а радості…
Нехай збудеться все бажане,
Нехай сповниться обіцяне…
Попри терни і долі рани —
Головне — залишатись Жінкою…
Леся Біда