Про що зранку розповіла філіжаночка…
У кожній чашці — свій шторм.
У кожному ранку — нова подорож.
Слова, що народились між ковтками кави та мріями.
У чашці – не кава, а море, бурхливе
Де хвиля злітає, мов думка у горі,
Де вітер кричить, мов чайка грайлива,
І ложка застигла, мов меч у борні.
Це ранок не звичний – це шторм у піалі,
Мов океани прокинулись зночі.
В уяві пливуть кораблі без весла,
А серце болить і радіє й тріпоче.
Смакує не гірко, а хвилями слів,
Яких не сказала, бо в вічність пішли.
І кожен ковток – як подих вітрів,
Як спогад про дні, що вже відійшли.
Така ось кава – з піною мрій,
З глибоким нутром бурхливих надій.
Замість цукру – мрій додаю,
І море в серці — я не згублю.
Авторка — Леся Біда.
Кажуть, у мене просто кава.
Але спробуй зануритись у глибину піни — і зустрінеш шоколадного пасажира, чайку з ванілі й кота на серветці.
На борту — не сама: між піною мрій
З’явились пасажири ранкових надій.
Один — з шоколаду, мов тінь з-під плити,
І каже: «Давай, перестань вже пливти!»
Другий — з ванілі, мов сон недоспав,
Сидить на борту і романс заспівав.
А третій — із дум, невловимий, як дим,
Нагадує те, що лишила у нім.
Всі зібралися в купі на мій чорний чай,
Танцюють на піні, влаштувавши свій рай.
Один зве в минуле, а інший — вперед,
А третій готує з думок венігрет.
І хоч шторм гуде в далекій воді,
Сміюся я з них, як із власних ідей.
Бо мій корабель — хоч маленький на вид,
Та вмістить усіх хто прийде на обід.
Авторка: Леся Біда — капітан ранкових штормів
Стиль морської балади — серйозний, трошки містичний, як пісня з глибини:
В чашці – не кава, а море без дна,
Де шепче загублена сіль і весна.
Там хвиля – мов шрам на старому чолі,
А вітер — як голос в нічній тишині.
Я п’ю – і тону в безіменнім шляху,
Де чайка злітає у темну імлу.
Вітрила мов тінь вчорашнього «я»,
Дивлюсь в далечінь – і сама не своя.
Чи я вже прокинулась, а чи ще сплю,
Бо в чашці шукаю я долю свою.
Моряк серед кухні, штурвал — то рука,
І буря заварена прямо в чашках.
Авторка — Леся Біда
про бурхливий ранок кожного з нас 
:
:Зварила я кавусю — просту, без прикрас,
А там… ураган, океан і показ!
Хвилі тривожно б’ються в скалу,
Блюдце тримає чашку малу.
Дивлюсь я на чашку і шлю всім привіт:
“Це що, капучино? Чи Атлантик-міт?”
Хочу спокою, тост і ранкової тиші
Але буря кричить: “Рвкета в небі свище!”
Бо день починається з драми щодня,
Та каву готує українська рідня.
І я не здаюся, ковтаю цей шторм —
Та знову вперед, у життєвий перформ!
Авторка — Леся Біда
У чашці не кава — ураган і шквал,
Немов океан там з глибин повстав.
Кипить чорна хвиля, реве, не стиха,
І ложка, мов щогла, тоне у страхах.
Здається, цей ранок несе не тепло,
А бурю, що в серце моє заплело.
Гуркоче в душі, мов прибійний грім —
І кличе кудись на тривожний стрім.
Замість аромату — солоний бриз,
Мов спогад про той недописаний лист.
Ковтаю хвилини, мов чайну краплину,
Шукаючи суть у життєвій хвилині.
Це кава з вітрами, із піною дум,
Зі смаком доріг і невимовних сум.
Та навіть у штормі — на дні глибини
Знаходиш себе… і ковток весни. 
Авторка — Леся Біда.