Поранений Київ
10.06.25
Тиша — як шепіт згорілих надій,
Сон — як птах, що не сідає на плечі.
У підземеллі зі страху і мрій
Місто тримає нескорені плечі.
Знову гуде — розриває вогонь,
Знову земля здригається в жалі.
Хтось пригортає до серця дітей,
Хтось лиш молиться в темряві, долі.
Падають стіни, та з попелу знов
Сходить світанок над нашим краєм.
У кожнім «я» є безмежна любов,
До України, яку безмежно кохаєм.
Поранений Києве, сивий мій батьку,
У твоїх шрамах — історія волі.
Знов вороги мріють міць поламати,
Але ми йдем — не здамося ніколи.
Світло не згасне — воно в нас живе,
У погляді, слові, в обіймах крізь втому.
І навіть коли вже ніщо не зове —
Ми зберемось. Ми піднімемось. Знову.
Леся Біда