Палає Київ у вогні,
Небо чорніє від диму,
І крик душі звучить в мені:
— Не пробачимо! Не пробачимо!
Зорі тремтять в нічній імлі,
Сльози рікою по щоках,
Як батьківщина у вогні,
А ворог знищує наш дах.
Розбиті вікна, скло під ногами,
З попелу світ наш відродиться знов.
Не скоримося, зберемося з силами,
Бо наша правда переможе вороже зло.
Ми відбудуємо, ми відродимось,
Та пам’ять жити буде в серцях.
Не пробачимо крові, що пролилась,
Не пробачимо сліз у дитячих очах.
З попелу знову квітне життя,
Сила народу не знає межі.
Київ палає, та воля міцна,
Над нами тризуб і сонце у вишині.
Леся Біда