Нас хотіли зламати — та вітер у спину нам дме,
Ми встали з колін і пішли, обійнявши свободу.
Хай чорніє земля, хай залізо в повітрі гуде,
Ми світлом проріжемо темряву злого походу.
Нас хотіли скорити — та кров у серцях не змовка,
Вона крізь століття палала, і досі палає.
Ми — голос землі, що кричить і що тихо співа,
Ми віримо в день, що, як сонце, над нами заграє.
Нас хотіли злякати — та страху не знали батьки,
Ми їхні нащадки, із гарту меча і граніту.
Хай буде нелегко, хай шлях наш — крізь бурі й віки,
Ми станемо муром, щоб більше не впасти у прірву.
Бо в кожному серці — вогонь, що не зможе згасить
Ні чорна рука, ні підступність отруйного слова.
Незламні ми є, поки вітер нам в спину летить,
Допоки жива Україна, допоки ми знову готові!
Леся Біда