Моє село, то місце сили
Є місце чарівне, що силою дише —
Село на Черкащині, вічне, як тиша.
Там Великий і Малий ліси
Шепочуть про сни і давні часи.
Сорока-ріка в’ється сріблом крізь трави,
Творить п’ятдесят ставків, наче славу —
Вдень — небо купається в тій глибині,
А вночі — місяць грається в зоряній млі.
Вітри там не кличуть до бою чи страху —
Вони засинають у гаях і ярах,
Колишуть ниви, мов лагідна мати,
Навчають у тиші життя відчувати.
Я там виростала — у світі без слів,
Де кожна билина — сторінка з книг.
Там земля мені силу в долоні клала,
А природа — знанням мене обіймала.
Старі люди тихо ділились думками,
І кожне їх слово — як оберіг з храму.
Тепер у мені їхня мудрість і віра,
Як вогонь, що ніколи не згасне чи згіркне.
Я сповнена вдячності — щира, жива,
До всього, що рідна земля мені дала.
Я в серці несу її щедру красу —
Любов до Вкраїни — мов віночок в косу.
Леся Біда