Між житніх стебел, де небо синіє,
Росте волошка, а поруч — маки.
Це моя пісня, це — Україна,
Де кожен день — мов рядок із казки.
Шепоче поле про славу і волю,
Про кров і піт, що ввібрала земля.
Та в кожнім колосі — віра й любов
І вільна, нескорена духом сім’я.
Тут хліб — як молитва, зерно — як надія,
А кожна билинка — це крок до весни.
І серце моє у цій тиші радіє —
Бо тут я жива, бо тут — мої сни.
Та чорний вогонь пролітав над полями,
І грім не з весни, а з гармат проростав…
Та навіть у попелі, навіть між травами —
Стоїть мій народ, не втрачає застав.
Ми знову збудуєм, де знищено дім,
Де сльози — там виросте щастя дитяче.
Бо кожен солдат — це молитва і дим,
І серце, що б’ється для завзято гаряче.
Нехай же зростає в обіймах свободи
Країна, де серце до серця іде.
Бо в полі, де мак і волошка — народи,
Той світ, що з любові й правди живе.
Лся Біда