Море шумить — тихо втома лягає,
Хвилі торкають пісок на краю.
Чайки у небі крилами грають,
Линуть у вільну далечінь свою.
Сонце в обіймах блакитного неба,
Слід на піску, як сліди від думок.
Море шепоче: “Залишся ще трохи,
Дихай свободою, зауваж на мій урок.”
Два крісла самотньо стоять біля хвилі,
Чайки танцюють у сонячний день.
Я — як та хвиля, що мріями мила
Берег надій і розвіяних тінь.
Тихо сміється безкрайня гладь моря,
Час завмирає у хвилі й піску.
Я і природа — без слів, без тривоги,
Море, чайки і я — вічний спокій в руці.
Леся Біда