Минає весна — і вже літо іде,
Воно у піснях солов’їних гряде.
Пахне воно м’ятою, свіжими покосами,
Суничками стиглими, медовим росами.
Черешня налита, червоні щоки,
А я босоніж по споришу роблю кроки.
Роса обіймає, мов щира сльоза,
І в небі купається світла гроза.
Метелик танцює над квітами в полі,
Пташки щебетують — мов дзвони на волі.
Веселка сміється крізь сонця проміння,
А серце палає теплом і горінням.
Бо ж в моїй Україні, рідній, єдиній,
Не спиться нікому — ні вдень, ні вночі.
Летять злі ракети, стріляють гармати,
шугають”шахеди” ревуть сурмачі…
Та все ж сонце сяє, і ниви цвітуть,
Колосся дозріле схиляє чоло.
Прийде перемога — мине злая лють,
І щастя до хати ввійде, як тепло.
Леся Біда