Всі учні, незалежно від віку, мали приходити в школу в шкільній формі. Це було коричневе плаття, яке могло відрізнятися формою спідниці та комірчика. Спідничка могла бути в складочку або ж “тетянкою”, як і комірець – заокруглений або гостренький. На комірець плаття та на манжет рукавів пришивався білий комірчик, тут теж були варіанти атласний, сатиновий, перкалевий або ж мереживний. Плаття з змінними білими комірцями доповнювали два фартухи: чорний, котрий треба було носити з платтям щожня і білий, який одягався на свята. Інший одяг носити в шлолу було заборонено і якщо траплявся випадок, коли школярка одягнуда не коричневе плаття, я якогось іншого кольору – її не допускали до уроків.
В такий час я навчалась. Але моє єго протестувало проти такої “рівності”. Мені хотілося виділятися серед інших і моя мама придумала як це зробити.
Мама придбала мені синю форму, яка складалась з сарафана і блузок: василькового кольору, блакитного і білого. Таким чином я приходила до школи у формі, але моя форма відрізнялась від інших. Було у мене і коричневе платтячко з білими комірцями та кілька фартушків, яких мені нашила бабуся. Шкільний гардероб був урізноманітнений і ніхто до мене з боку учителів претензій не мав.
Моя старша сестрва Віра уже була студенткою педагогічного інституту, мріяла, як мама, стати вчителькою математики. Сестра щосуботи приїжджала додому після навчання і нам з молодшою сестричкою привозила різні смаколики: зефір рожевий та зефір в шоколаді, шоколадні цукерки, смачне печиво… Сестра нас любила і щораз старалась нам робити щось приємне.
Але одного разу я не отримала смаколиків…, я отримала з рук старшої сестри паперовий зверток. Коли я його розвернула – не могла повірити своїм очам, моєму щастю не було меж, я цю мить запамятала на все життя! У пакунку було платтячко! Мені воно здалось надзвичайно красивим: тканина в мілекькі сірі, білі і сині квадратики, спідничка в складочку, комірчик, манжетики та круглкнькі гудзички червоного кольору… Я одягнула це платтячко і відчула себе принцесою. Цілий вечір я не могла нарадуватися! Я ктутилася перед дзеркалом, співала пісень, танцювала, веселилась, почувалася щасливою…
Але настав понеділок і треба було збиратися до школи. У мами першого уроку не було і я до школи йшла сама. Мені дуже не хотілось одягати шкільну форму і я попросила бабусю, щоб умовила маму мені одягнути нове платтячко в школу. Мама була невблаганна і я вирішила платтячко взяти з собою, щоб повихвалятися перед подружками.
Я обережно склала платтячко і поклала до портфелика, ніхто із домашніх не помітив і я весело побігла до школи.
В класній кімнаті збиралися однокласниці і я витягнула з портфеля свій скарб. Дівчатка наперебій захотіли приміряти платтячко, бо всім воно було до вподоби. Перший урок ще не розпочався і дівчатка почали приміряти. Коли черга дійшла до Ліди – пролунав дзвінок і вона, сидячи за своєю партою поспішала переодягнутися. На партах стояли чорнильниці з фіолетовим чорнилом. Раптом …. чорнильниця перекинулась і на моєму найкращому і світі платтяку появилась велика чорнильна клякса….
Моєї старшої сестри Віри з нами вже немає, забрала страшна, невиліковна хвороба.
Я пригадала цю історію і написала її як память про мою сестру, яка живе в моєму серці.
