Чорна ніч упала, мов хустка жалоби,
Сни згоріли в полум’ї й диму.
Вибух — і небо сколихнуло склепіння,
Смерть пролетіла містом німим.
Стіни — не захист, вікна — не очі,
Крики — мов леза по склу.
Падав будинок, мов доля пророча,
Світло лампадок — в пітьму.
Київ не спить. Він знову рятує,
Знову із попелу — дім.
Серце столичне, зморене, чує
Плач під бетонним дахом чужим.
Тліє свіча на згорілій стіні,
Мов душа, що лишилась між нами.
І в молитвах, і в гіркій тишині —
Стане пам’яттю біль поміж храмів.
Але стоїмо. Попри все — не впадем.
Кожен уламок — це крок до світання.
Києве, рідний, тримайся! Ідем.
Гнівом — до правди. Любов’ю — до рання.
Леся Біда