Всі діти з нетерпінням чекають закінчення навчального року, я теж дуже раділа приближенню літніх канікул. Це не просто був останній день в школі, перед канікулами, ми закінчили початкову школу, і наша улюблена вчителька Євдокія Панасівна проводила з нами останній урок.
Я памятаю всі настанови, які вона нам давала, навіть інтонацію її голосу… Але мені хочеться поділитися тим, з чим живу все життя, памятаючи той урок, перед канікулами. Вчителька розказувала, що ми долаємо незвідані життєві стежини, які кожного з нас виведуть на свою велику, широку, довгу життєву дорогу. І що дуже важливо не заблукати, щоб втрапити саме на свою дорогу, бо в кожного вона своя… А ще вона говорила про те, що не всім відразу вдається її відзнайти, що це нелегка шкільна задачка, що треба багато прикласти знань, умінь і навичок, а для цього треба все своє життя вчитися… Вчитися у природи, у рідної землі, у людей, які тебе оточують, бо це найбільші знання, які приведуть до успіху…
Я не все розуміла, що каже вчителька, але, як завжди, уважно слухала і запам’ятала…
Далі вчителька провела з нами опитування “Ким ти станеш, коли закінчиш школу?” Мої однокласники по черзі вставали з-за парти і відповідали, що хтось хоче стати продавчинею, хтось трактористом, хтось хоче водити автівку чи автобус, хтось хоче полетіти у космос, а хтось хоче вчити дітей у школі, моя подружка Зоя сказала, що хоче стати мамою, а коли прийшла черга до мене, то я сказала, що хочу стати головою сільської ради. Вчителька посміхнулась і відповіла, що такої професії немає, тоді я не довго думаючи внесла поправку в свою відповідь і сказала, що буду головою колгоспу…
Пройшло пів століття з того часу… Мої однокласники реалізувари свої дитячі мрії… З нашого класу вийшли чудові керівники, фінансисти, фермери, кулінари, військові…, Зоя стала чудовою мамою для своєї доньки… А я? Мій життєвий шлях був тернистий, але я шукала свою дорогу серед заплутаних стежок, знаючи, що неодмінно вийду на той широкий шлях.
Головою колгоспу я не стала, хоч дуже люблю українську святу землю, поїхала із села…
Сьогодні хочу прозвітувати перед памяттю своєї вчительки, що моя мрія збулась. В свій час я очолила колектив, який успішно і плідно працював під моїм керівництвом. За свою роботу я отримала Міжнародне визнання “Золота фортуна” та орден ІІ ступеню “За патріотизм”. Працюю і понині. Ділюсь тим, чого навчилась від інших…
В житті все має свій початок… Моїм початком став останній урок у четвертому класі…
