З днем народження, Києве мій, соколиний,
Столице незламна у серці весни!
Тобі — мої думи, і подих тремтливий,
І вдячність, що в дні мої входиш крізь сни.
Ти бачив і князів, й ворогів люту зраду,
І з попелу зводивсь, як фенікс з вогнів.
На вітряних схилах — і кров, і надія,
І дзвін золотих, нездоланних дзвонів.
Ти — Лаври святі і мечі на Майдані,
І погляд Тараса на схилах Дніпра.
Ти — крик від вуорожих ракет і “шахедів”
І пам’ять, що в вишивці роду жива.
О, Києве, місто каштанів квітучих!
Де тиша між листям і спомин старий…
Твої вечори — це пісні незабуті,
Твій ранок — це вірші і сонячний мир.
Тут кожна бруківка — мов слово молитви,
Тут кожне вікно — мов історії зір.
Тут люди живуть із серцями відкритими,
Як ріки, що зносять у серце весь світ.
Я тут розцвітаю, мов пелюстка ніжна,
Я тут — не сама, я тут — серед своїх.
Моє серце — в тобі, моє дихання — в тиші,
Де Київ живе в глибинах душі.
Леся Біда