Знову жахлива ніч. 24.05.25. Ворожа атака на Київ…
І. Ніч
Чути шахеди там і тут…
Ніч розриває нам серця.
Із неба падає залізо —
лиш гуркіт, попіл і сльоза.
Дитина спить в обіймах страху,
а мати — то і меч і щит.
В очах у неї – лють без жалю.
В душі — молитви, біль і жах.
II. Молитва
Тихо, дитино… спи і не плач.
Стіни тріщать, а серце — камінь.
Я шепочу крізь гуркіт: “Хай згине палач”
Пекельна ніч мине і прийде ранок»
Світ не зійшов ще з розуму весь,
якщо я можу тебе любити.
І в цій любові, мов у храмі,
навчи нас в гармонії з собою жити.
III. Страх
Палає небо, все — у димі,
будинки — як обпалені крила.
Немає більше ні тиші, ні рими,
є тільки слово: «терпи, моя мила…»
Ми — в укритті, мов у підземеллі,
і кожен вибух — немов житттю прийщов кінець.
Та поки серце б’ється в грудях —
Хай знає ворог, що урвався наш терпець.
IV. День
А день настав… немов прощення,
за ніч, що тривала, як рік.
У небі — сонце дає натхнення,
та я знаю, що Хтось не розплющив повік…
І я виходжу — вся, як в білім полотні.
Та знову бачу цвіт в своїм саду.
Я ще жива. І поруч мене рідні.
І я шепочу: «Соколики, дякую…»
V. Надія
І буде хліб. І буде пісня.
І поле знову — золоте.
І кожна мати, кожне місто
воскресне з того, що мине.
Бо ми — не попіл. Ми — насіння.
Бо ми — не страх. Ми є любов.
Бо ми — народ, що крізь руїни
несе життя. І знов, і знов.
Леся Біда
