Дякую, світе, за кожну зустріч,
За кожен погляд, що в серце знайшов.
За тишу, що вчила крізь бурі слухати,
І голос, що ніжно промовив: «Любов».
Дякую, друже, що був на хвилинку,
За слово просте і тепло без причин.
За те, що з’явився — не випадково,
У миті, де світ був із скла і тіні.
Дякую, боле, що краяв без жалю,
Та вчив виростати з попелу знов.
Ти гострим ножем розтинав мою правду,
Та проростала крізь тебе любов.
Дякую, вороже, — ти теж мій учитель,
Ти зміцнив дух, загартував меч.
І кожен удар твій — це мій крок до світла,
Це мій вибір: не впасти у розпач.
Дякую, тим, хто просто був поруч.
Без слів, без умов, без зайвих прикрас.
Ви — мій маяк, коли темно у морі,
Ви — мій початок, мій вітер, мій шанс.
Дякую, серце, що б’єш не втомилось,
І дихаєш вірою в краще буття.
Цей світ — не простий, та в ньому є диво:
Я є. Я жива. І люблю це життя.
Леся Біда