Дружина-українка
У вінку з барвінку, з пшеницею в жмені,
Стоїть, мов калина, у рідній країні.
У серці — молитва, у погляді — світло,
Її слово — ніжне, а дух — непохитний.
Вона — тиха радість і тепла оселя,
Її дотик — спокій, й усмішка не зрадлива.
Для нього — опора, для світу — надія,
Нескорена, горда, щира й вродлива.
Вишивала сорочку — любов’ю й чеканням,
Дітей колисала — з піснею й бажанням.
З глибин предків бере силу і вроду —
Жінка, що тримає родину і свободу.
Леся Біда