В День Вознесіння в моєму селі вшановують память рідних, які знайшли свій спокій на небесах. Я памятаю вас, мої рідні, люблю і звіряю своє життя з вашим досвідом, вашою мудрістю, вашим переданим кодом…
Дорога додому
Дорога, що вела мене додому —
Крізь споришеві стежки у росі,
Повз садочок на третьому повороті,
Через городи — в світаннковій красі,
До школи, до мрій і до перших слів.
Я родом із села. І в тому сила —
Що з терну й пісні зітканий мій шлях.
Я несу в собі пшениці крила,
І сльози, й сміх у польових квітках.
Шляхи, стежки… Багато їх у серці,
І кожна — наче спогад у душі.
Там юність спить, а десь — дитячі дверці,
А далі — зрілість в яблуневій тишині.
Та є одна, що серце пам’ятає —
Вона веде, коли усе мовчить.
Її не знайдеш у жодному звіті,
Та не згубиш — в душі вона горить.
Сьогодні ті, кого люблю й шаную,
Пройшли дорогу, що веде у вічний дім…
Я теж ішла — у спомин, у беззвуччя,
З подякою до полів, лісів, яруг і нив.
До річки й ставу, гаю, діброви,
Що проростили у серця глибину.
Мій край — моя молитва, мова,
Моя любов, з якою я в душі живу.
Леся Біда