Все минає, та не все забувається
Минають бурі, вщухає гроза,
Та шрами на серці – немов та лоза,
Що проростає крізь попіл і біль,
Наче спогад про втрату, мов тиха свіча.
Час застеляє пилом сліди,
Та в снах повертаються давні сльози.
Все минає… та в пам’яті ми
Зберігаєм найпотужніші грози.
Все минає, мов хвилі весняні,
Що губляться в просторі снів і надій.
Та серце не зрадить, не згасне в вогні –
Воно береже і любов, і події.
Зітре час обличчя, розвіє слова,
Та голос знайомий у тиші озветься.
Є речі, що зникнуть, мов срібна трава,
А є, що лишаються вічно у серці.
Спогади живі, мов весняні квіти,
Мов спів журавлів у безмежній блакиті,
І навіть коли усе в світі зникне,
Вони – наша пам’ять, вони – наше світло.
Леся Біда