Україна, як Жінка – вільна, красива, грізна і справедлива. Тобі, рідна моя Україно, ці слова.
Вона — не просто земля і кордони,
Не тільки пшениця й плоди у саду.
Вона — це Жінка, з очима в долонях,
Які обіймають дітей крізь біду.
Вона — як пісня у горлі зболілім,
Що рветься назовні крізь попіл і страх.
Її не зламати, бо навіть у відчаї
В борні з ворогами, із сонцем в очах.
У зморшках — історія, в погляді — небо,
У голосі — правда, як меча гострота.
Вона — не слабка, хоч буває їй треба
Поспати лиш мить… та знов до меча.
Вона — не питає, чому світ жорстокий,
А тягне на плечах цілі покоління.
І навіть коли розривають їй спокій —
Вона не втрачає в собі Людину.
Народжує, плаче, ховає, прощає,
Пече хліб із крові, із надії й сліз.
Вона — вишиває життя, де немає
Ні спокою, ні порятунку з вітрів.
Вона — це Любов, що не кличе помсти,
Це світла вогонь, що крізь темряву — йде.
Її не зламати ні зрадами, ні пострілом —
Живе в ній Життя і коріння святе.
Вона — Україна. Жінка. Богиня.
У серці — грім, на устах — молитви.
Її не зламали, і не полонили —
І не зламають. Вона — на віки!
Леся Біда
Усі реакції:
Ніна Обміняна-Дорошенко