Велика Севастянівка
вірш про село, що в серці назавжди
Де небо нахиляється до гаю,
Де річка шепче — мов дитя засне,
Живе село, де серце я лишаю —
Велика Севастянівка — моє.
Тут сонце сходить ніжно над ставками,
Й кожен світанок — як молитва у тиші.
Верби схилились понад берегами —
Така краса живе в моїй душі.
Тут хліб печуть — духмяно, щиро,
І стежка в’яже спогади й літа.
Тут навіть вітер знає моє ім’я,
І кожна хата — рідна і свята.
Тут пахне м’ятою трава над тином,
Тут небо низько — ближче до грудей.
Село моє! Земля моя родинна,
Ти у мені, ти завжди між людей.
Хай час летить і линуть хмари сині,
Та я вернусь — хоча б у сні лиш раз один —
Туди, де все моє живе – любов, і тиша, й вітер,
Де я навіки — дочка цих долин.
Леся Біда