У зоряну ніч розквітає вінок,
Вплітає у коси весняний струмок.
У сяйві галактик — душа молода,
Тримає у серці свій край, як свіча.
В руках її – Земля, як колиска,
І вишитий світ на долонях іскриться.
Крізь бурі, крізь час, через попіл і дим
Вона береже світло правди у нім.
Пливуть у простори вітри журавлині,
Мов пісня Вкраїни, мов крила нетлінні.
І стяг золотисто-блакитний в імлі
З’єднує долі, народи, світи.
Бо серце Вкраїни — це вічне тепло,
Що крізь віки світу несе джерело.
І поки зоря у космічнім шатлі,
Вона береже його вірно в душі.
Леся Біда