Жили ми на «третьому», біля початкової школи. Територія школи була огороджена парканом і виглядала дуже привабливо. Приміщення школи розташоване в центрі садиби, перед школою зліва – знаходилось футбольне поле, а далі в невеличкій балці росли дерева та кущі, серед яких і фруктові, зокрема черешні, яблуні, вишні. Серед балки пролягала стежка, яка вела до яру. Справа від школи ріс гайок, перед яким знаходився вигін, порослий цілющим споришем. Та найбільшим визначним місцем на території школи була стара, покрита соломою та обкладена кукурудзинням хата, в якій мешкала баба Гапа.
Стадіон біля школи та зелений вигін мало коли пустували. З усього кутка сходились, прибігали, приїжджали на велосипедах діти і весело та змістовно проводили свій вільний від роботи час. На той час нас там збиралось зо три десятки. Як правило, кожен з нас намагався швиденько виконати свої завдання по дому, де-хто зробити уроки і гайда до школи!
Ми залюбки грали в «жмурки», наперебій викрикуючи щиталочки, кому припаде жмуритися, і поки той, кому випадало «жмуритися», голосно викрикував: «Бобре, бобре, заховайся добре…», ми врозсипну розбігалися в свої схованки: територія була велика, ховатися було де…
А ще ми грались у «цурки-палки». Тут уже треба було мати інвентар, який складався з двох рівненьких паличок – довгої і короткої. В цю гру ми часто грали на вигоні.
На стадіоні хлопці грали в футбол а всі разом у «вибивного» або «штандера», одним словом, кожен знаходив собі справу до душі і місця всім вистачало.
Біля школи на третьому було завжди людно, весело, галасливо.
Та я про бабу Гапу. Старенька, зморена життям, згорблена від тяжкої праці, одинока, небалакуча… Про неї мало хто що знав. Жила собі тай жила. Та мене вона запрошувала до себе в хату. Бувало повертаюся зі школи, а баба Гапа стоїть на порозі своєї хатини і гукає: «Донько, ходи до мене!», я зайду, а вона мене почастує варениками із сливами чи пиріжками з квасолею.
Мені було дивно, як налагоджений побут у цієї бабусі. В її старій, маленькій хатині не було електричного світла, світила вона каганцем (в гранчастий стакан налита олія і виведений фітельок), їжу готувала в печі (заготовляла дрова і сосниння лісі та ціле літо носила їх в ряднині на плечах додому). Ліжка в її домі не було, спала вона на «полику», це дощатий настил, впритул до печі. Шафою слугувала жердина над поликом, на якій висів її одяг, особливо мене запам’яталися вишиті сорочки. Жила вона тихо і дуже скромно. Часто влітку ходила до до лісу і рвала високу траву, з якої вправно робила щітки та продавала, щоб мати якусь копійчину. Ці щітки з задоволенням купували сільські господині, бо ж ними біліли хати до Пасхи.
Ходила баба Гапа в лляній сорочці, чорній рясній спідниці та кацавейці і вив’язаній на голові коричневій з білим хустці.
Її подвір’я так само і невеликий город, де росла запашна груша-бера та черешня, виходило просто на вигін біля школи, бо в неї не було паркану.
Була вона самотньою і відлюдькуватою.
Діти часто бавились і розважались до пізнього вечора, аж поки батьки не гукали додому, а бабуся рано лягала спати і галас під вікнами її дратував. Вона часто виходила з хати, прочиняючи низенькі двері і вчиняла сварки з дітьми, проганяючи їх з двору геть.
Були діти чемні, які знаходили собі інший закуток для розваг, а були і такі, які не просто не слухали бабу Гапу, а ще і шкоду робили, зокрема обтрясали грушки з дерева або і стукали і маленьке віконечко.
Тієї осені конфлікт розгорався і одного вечора відчайдушні хлопчаки утнули «хелловін» бабі Гапі. Принесли великого, стиглого, помаранчевого кабака, вибрали з нього зернята, прорізали очі і рот, а потім напхали в кабак газету і коли вже стемніло – підпалили газету і поставили те страховисько на підвіконник.
В той вечір баба Гапа на вулицю не вийшла (думаю, що вона в той час уже спала), але конфліктувати стала менше.
Я не знаю, хто це зробив, мене в той день на вигоні не було, про цю подію я почула від сестрички Людочки.
Є події, за які сором підсилюється з роками. Сьогодні пишу і розумію, як було гірко на душі цій одинокій, згорьованій бабусі, історію життя якої ніхто так і не дізнався…
